Приватні виконавці

Законопроект № 8198 розроблений Міністерством юстиції України і поданий Кабміном до Парламенту на початку минулого тижня містить чимало значущих в роботі органів ДВС та приватних виконавців змін. Але ми розглянемо, переважно ті зміни, що більшою мірою стосуються саме приватних виконавців.

Серед важливих слід виокремити, зокрема, зміни до статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Законопроектом пропонується замінити чинне формулювання «Приватний виконавець протягом трьох днів з дня відкриття виконавчого провадження здійснює розрахунок основної винагороди, ознайомлює з ним сторони виконавчого провадження, роз’яснює їм порядок сплати та стягнення основної винагороди приватного виконавця» на нове «Приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця». Таким чином, постанова про стягнення основної винагороди виноситиметься як і раніше на початку примусового виконання. Відмінність у порівнянні з попереднім Законом «Про виконавче провадження» полягає у відсутності між винесенням постанови про відкриття ВП і винесенням постанови про стягнення [тоді лише] виконавчого збору, строку для самостійного виконання. Такий самий порядок пропонується застосовувати і державним виконавцям при винесенні постанови про стягнення виконавчого збору.

Також вносяться зміни до статті 4 Закону «Про виконавче провадження», що встановлює вимоги до виконавчого документу. У ньому можна буде зазначати тільки прізвище та ініціали посадової особи, яка його видала замість повного імені та по-батькові.
А в постановах у справах про адміністративні правопорушення, які виносяться на місці вчинення правопорушення або без участі особи тепер офіційно можна буде не зазначати ідентифікаційний код (РНОКПП) боржника. Водночас, питання практичного виконання рішень при відсутності такого коду залишається відкритим.

Нарешті почуте професійне середовище і ліквідується колізія, пов’язана з неможливістю приватних виконавців виконувати власні ж постанови про стягнення витрат виконавчого провадження та основної винагороди приватного виконавця. Станом на сьогодні, такі постанови належать до рішень, які приватні виконавці виконувати не можуть, що закріплено пунктом 1 частини четвертої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження». Законопроект № 8198 пропонує прибрати ці постанови з переліку винятків.

Необхідно звернути увагу на зміну розміру і порядку сплати авансового внеску.
Чинною редакцією Закону «Про виконавче провадження» передбачено, що до заяви про примусове виконання рішення стягувач додає квитанцію про сплату авансового внеску. Тобто коли саме булла здійснена сплата авансового внеску досі не мало значення. Внесеним законопроектом передбачається, що стягувач повинен сплачувати авансовий внесок «під час пред’явлення виконавчого документа до виконання». Логіка авторів законопроекту полягає в тому, що стягувач звільняється від обов’язку разом із заявою про відкриття виконавчого провадження подавати документ, підтверджуючий сплату авансового внеску, оскільки кошти зараховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, приватного виконавця та доказом сплати авансового внеску є надходження коштів на вказані рахунки. Однак, розуміючи запропоноване формулювання «під час пред’явлення виконавчого документа до виконання» буквально, виходить що або стягувачу необхідно буде сплачувати авансовий внесок за допомогою Інтернет-банкінгу, або виконавцю доведеться приймати документи у відділенні банку.

РОЗМІР МАКСИМАЛЬНОГО АВАНСОВОГО ВНЕСКУ ЗНИЖУЄТЬСЯ з 10 мінімальних зарплат (37 230 грн) до 2 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 524 грн), а за рішенням немайнового характеру, рішенням про передачу предметів, зазначених у виконавчому документі, та рішенням про забезпечення позову – у розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 762 грн) з боржника – фізичної особи та двох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 524 грн) з боржника – юридичної особи.

НАПРАВЛЕННЯ ДОКУМЕНТІВ. Постанови про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання законопроектом пропонується направляти не з повідомленням про вручення, а рекомендованим листом.

Досить загрозливо виглядає запропонована частина друга статті 30 Закону «Про виконавче провадження», яка встановлює, що особливості виконання кількох виконавчих документів щодо одного боржника у разі перебування на виконанні у державного та приватного виконавця визначаються Міністерством юстиції України. Існує висока імовірність, що такі повноваження можуть використовуватись задля незаконного «порятунку» певних боржників від виконання рішення приватним виконавцем.

Приватні виконавці на практиці зіштовхнулись з питанням пов’язаним із розподілом стягнутих з боржника грошових сум. Чинна редакція Закону вимагає першочергового повернення авансового внеску. Це формулювання насправді суперечило задуму законодавця, тому пункт 1 частини першої статті 45 Закону пропонується доповнити лише одним словом – у першу чергу повертається ВИКОРИСТАНИЙ авансовий внесок.

Норма, яку так ніхто й не зрозумів і яка так і не запрацювала на практиці – «про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову». Законопроект пропонує просто виключити з Закону це речення.

Також законопроект містить чимало “косметичних” правок, що загалом покликані виправити виявлені на практиці “неточності” та прогалини. Його автори переконані, що він удосконалить процедуру здійснення примусового виконання рішень органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями та сприятиме забезпеченню належного виконання судових рішень і рішень інших органів.